Наверх

Історія для дітей: "СКАРБИ БАБИНОГО ЛІТА"

24 июня 2012 - Мария Власюк

Автомобіль легко мчав по трасі, а Ангеліна, зручно вмостившись на задньому сидінні, спостерігала, як швидко змінюються пейзажі за вікном. А подивитися і справді було на що: дерева були одягнуті в жовтогарячі і яскраво-червоні кольори, сонячні промені виблискували в листі, і воно здавалося золотим. Дівчинка тим часом роздумувала і ніяк не могла зрозуміти, чому цю теплу осінню пору назвали бабиним літом: «Що «літо», то можна зрозуміти, адже після осінніх дощів знову повернулося теплі дні, але чому ж воно бабине? Можливо, тому що ми знову їдемо до бабусі?». Ангеліна вирішила неодмінно задати це питання своєму мудрому дідусеві.

Але смачно пообідавши бабусиними вареничками, Ангеліна забула про запитання, яке мучило її всю дорогу, і весело подякувавши, вибігла на вулицю. Вона надіялася зустріти тут свою подругу Оленку. Ангеліні було цікаво гратися з цією веселою дівчинкою, вона дуже відрізнялася від її шкільних подруг. Ті постійно говорили лише про свої обновки і нові пригоди героїв серіалів. А Оленка завжди придумувала якусь захоплюючу гру. Вона знала стільки всього цікавого: як називаються квіти, де можна знайти ягоди, як народжуються курчата, яку травичку найбільше полюбляють гусенята, і багато всього іншого, про що вона радо розповідала Ангеліні і дивувалася, що вона цього не знає.

Ось і цього разу Ангеліна зустріла свою подругу з маленьким відерцем в руках.
- Оленко, куди ти зібралася? – весело запитала Ангеліна.
- По скарби, - просто відповіла дівчинка.
- По скарби?! - в Ангеліни від здивування округлилися очі.

«О, ця дівчинка точно знає, де заховані скарби!» - подумала Ангеліна, а вголос несміливо запитала:
- А можна мені з тобою.
- Звичайно можна, двом буде веселіше, тільки візьми щось, щоб покласти туди скарби.
- Я миттю! - гукнула Ангеліна, біжучі у двір за своїм червоним відерцем.

Через хвилину двоє дівчаток, розмахуючи пластмасовими відерцями, вже чимчикували обабіч пильної сільської дороги до лісопосадки.

Ангеліна все не вгавала:
- А чому ми не взяли лопату, чим ми будемо копати?
- Їх не потрібно викопувати, вони лежать просто на землі, - відповіла Оленка так, ніби вона кожного дня ходила по скарби.
- На землі? – Ангеліна захвилювалася. – То, можливо, їх там вже немає, може, їх хтось вже забрав.
- Не хвилюйся, їх на всіх вистачить.

Ангеліна на хвилю замовчала, вона помітила, що Оленчине відерце більше за її, і думала ось про що: «А як ми будемо ділити скарби, порівну, чи хто скільки назбирає?». Але вона не хотіла поки питати про це Оленку, щоб не здатися надто жадною. «На місці розберемося», - заспокоїла вона себе.

По обидва боки дороги росли великі дерева і вони щедро всипали стежку своїм золотим листям. Ангеліна старалася йти обережно, щоб не піднімати куряву, а Оленка ж навпаки, ступала там, де було найбільше листя.
- Йди на стежку, ти забрудниш свої черевички, - копіюючи мамину інтонацію, сказала Ангеліна.
- А зате як тут гарно співає листя, - відповіла Оленка, - чуєш: шур-шур, шур-шур.

Ангеліна хотіла і собі спробувати, але ось вони вже прийшли під густі дерева лісопосадки.
- А де скарби? – зачаровано запитала Ангеліна.
- А ось вони! – і Оленка підняла з землі колючий каштан, швидко розкрила його, і в її руці опинився блискучий коричневий шарик.

Ангеліна розчаровано скривилася, але Оленка ніби не помітила її незадоволення, і продовжувала крутити в руці каштан, ніби тримала діамант:
- Дивися, який він гладенький, як виблискує на сонці, - а потім нагнулася ще раз, і вже тримала в руках жолудь. – А цей який смішний, ніби маленький чоловічок в шапочці.

Ангеліна подивилася під ноги, там в сухому листі лежало ще багато таких коричневих гладеньких шариків, вона неохоче підняла один, покрутила його в руках, як Оленка, погладила. На дотик він був дуже приємний, а коли вона витерла його долонею, він заблищав. «І справді, який він гарний! - подумала Ангеліна. – Я його покладу в себе в серванті». І вже дуже швидко відерця дівчаток були повні гладеньких каштанів і кумедних чоловічків-жолудів.

Коли Ангелінина мама вийшла на дорогу, щоб подивитися, де поділася її донька, вона побачила на залитій сонцем стежині двох сяючих від щастя дівчаток. Весело підстрибуючи, вони навмисне високо піднімали ноги, так щоб опале листя злітало вгору. Кожна з них тримала в одній руці великий букет золотого листя, а в іншій – відерце зі скарбами бабиного літа, скарбами, що не можна ні купити не продати, і які оцінить лише чутливе серце. 

БАБИНЕ ЛІТО

У неба піднявся настрій –
Яке ж прекрасне життя!
А сонце підморгує квітам:
У нього в душі весна.

Дерева кольору сонця –
Цвітінню прийшла пора,
І перше своє павутиння
Мережить на них дітвора.

Теплом позіхнуло літо,
Розкинуло крила в політ,
І добрій самотній бабусі
Послало останній привіт.

Рейтинг: 0 Голосов: 0 2522 просмотра
Комментарии (0)

Нет комментариев. Ваш будет первым!

© All Rights Reserved. Дети скоро!
При цитировании материалов сайта прямая ссылка обязательна. Полное использование материалов запрещено.
Телеканал Надія Твоя Библия: Библия, ответы на вопросы, христианская библиотека. Яндекс.Метрика