Християнські історії для дітей. "КУКУРУДЗЯНА ЛЯЛЬКА"

Ангеліна обережно йшла запиленою сільською дорогою, щоб не забруднити свої нові босоніжки. Вона хотіла подивитися, чи не видно татового автомобіля. «Ні, ще не видно, – сказала дівчинка сама до себе. – Як же тут в селі скучно, ні тобі телевізора, ні веселих подружок, навіть іграшок ніяких немає». Раптом вона почула, що хтось кличе її:

– Ей, хочеш яблуко?

Ангеліна відразу і не зрозуміла, звідки чується цей голос, а потім побачила, що за парканом сусіднього будинку, де не вистачало однієї штахети, стоїть пелехата босонога дівчинка і, дружелюбно посміхаючись, протягує їй маленьке зелене яблучко.

– Дякую, – взявши гостинець, чемно відказала Ангеліна і, дивлячись, як дівчинка смакує такими ж маленькими яблучками, відкусила шматочок. В тут мить її щелепи звело, дихання забило, якусь мить вона не могла зрозуміти, що з нею робиться. Ніколи в життя вона ще не їла нічого такого кислого.

– Що, Москву побачила? – посміхнулася дівчинка.

Ангеліна хотіла вже образитися, але побачивши добродушну посмішку дівчинки, відразу передумала.

– Вибач, я не знала, що ти не любиш кислого. Я люблю. Восени ці яблука великі і солодкі, але зараз падають лише такі, – поспішила вибачитися дівчинка, а побачивши, що її нова подруга знову посміхається, запитала, – А як тебе звати?

– Ангеліна.

– А мене – Оленка, – протягнула сільська дівчинка, оглядаючи Ангелінин новенький костюмчик, і зніяковіло відсмикуючи своє короткувате і дуже поношене платтячко. Але в наступну мить вона знову весело посміхнулася і запропонувала:

– А давай ляльками гратися!

– В мене тут немає ляльки, – з сумом відповіла Ангеліна.

– Не хвилюйся, я тобі дам, — бадьоро відказала Оленка, – тільки давай підемо в мою хатинку, а то щось дуже сонце пече.

«Хатинка» – це стара груша, під якою Оленка настелила сухої трави. Там було затишно і приємно. Коли дівчатка вмостилися на траві, Оленка витягла з-за пазухи свої «ляльки» – свіжі кукурудзяні качани. Побачивши здивований погляд Ангеліни, Оленка поспішила пояснити:

– Дивися, яка гарна лялька, яке в неї довге волосся, – і вона ніжно погладила кукурудзяні рильця. – Я вмію робити ляльки і з кульбабки, і з опалого цвіту яблуні, але кукурудзяна лялька – найгарніша, їй можна робити такі гарні зачіски!
І справді, в Оленчиних руках кукурудзяні качани ніби ожили, і дівчатка почали ними гратися як справжніми ляльками: робити зачіски, годувати, вкладати спати, ходити в гості, справляти дні народження…

– Ой, я щось зголодніла, – сказала Оленка, коли вони годували своїх ляльок пісочними «тістечками». – Зачекай мене тут, я зараз прийду! – Гукнула вона, біжучі додому.

Дівчинка і справді швидко повернулася, тримаючи в руках дві скибки чорного хліба. Одну вона простягла Ангеліні:

– Тримай, це торт, я його сама зробила!

Ангеліна з подивом крутила в руках дивний бутерброд, ніколи в житті вона ще не їла такого «торта»: скибка чорного хліба, зверху посипана цукром.

А Оленка, облизуючи цукор на пальцях, продовжувала:

– І зовсім не складно зробити такий торт. Потрібно спочатку відрізати скибку хліба, а потім змочити його водою, тільки не сильно, щоб він не став занадто мокрим. Потім змоченою стороною його покласти в цукор – і торт готовий.

Ангеліна несміливо відкусила шматочок своєї скибки і … їй сподобалося. Ледве встигла Ангеліна витерти долонею з губів цукор, як повз них, піднімаючи хмару пилюки, промчав автомобіль.

– Тато приїхав! – зіскочила вона з місця. – Я мушу йти.

З цими словами дівчинка простягнула Оленці кукурудзяну ляльку.

– Бери собі, хай це буде мій подарунок тобі, – посміхнулася Оленка.

Ангеліна подякувала своїй новій подрузі і, пригорнувши до грудей ляльку, побігла у свій двір.

Коли вони від’їжджали додому, Ангеліна, як завжди, повернувшись обличчям у заднє скло автомобіля, махала рукою на прощання бабусі і дідусю. І раптом вона побачила, що біля воріт сусіднього будинку стояла босонога дівчинка Оленка, гризла маленькі зелені яблучка і також махала їй на прощання рукою. Ангеліна посміхнулася і також помахала їй.

– Це твоя нова подруга? – запитала мама, коли Ангеліна зручно вмостилася біля неї на м’якому сидінні

– Так, це Оленка… – і дівчинка детально розповіла про знайомство з цією веселою дівчинкою: про неймовірно кислі яблучка, про кукурудзяну ляльку і, нарешті, про її незвичайний «торт». Ангеліна так захопилася розповіддю, що лише коли закінчила, помітила на маминих очах сльози.

– Мамо, чому ти плачеш? – здивувалася дівчинка.

– А ти, Ангеліно, – запитала у відповідь мама, – чи вгостила ти Оленку цукерками, чи бананами, що я тобі привезла?

– Ой, мамо, я щось не подумала, – зніяковіла Ангеліна.

– Бачиш, дитинко моя, в Оленки дуже велика сім’я, в неї є ще п’ять братиків і сестричок, а вона шоста. Звичайно, її батькам важко забезпечити таку велику сім’ю, але проте Оленка – дуже щедра дівчинка, вона поділилася з тобою тим, що в неї було.

– Мамочко, як я можу виправити свою помилку? – розчулено запитала Ангеліна.

– Чим ти зможеш чимось поділитися з Оленкою? Можливо, ми зберемо одяг, який ти вже не носиш, та й наступного разу завеземо Оленці.

– Так, так, – зраділа донька, – і ті чорні туфельки з бантиком.

Цю ідею Ангеліна прийняла з радістю, однак їй хотілось подарувати своїй новій, такій добрій, подрузі ще щось, чому б вона дуже зраділа. В дівчинки було достатньо часу подумати дорогою, а коли вони вже приїхали додому, в неї вже була готова ідея.

Зайшовши в хату, Ангеліна відрізу побігла у свою кімнату. Там, на маленькому диванчику, рядочком чемно сиділи її ляльки, від найменшої до найбільшої. Ангеліна взяла в руки одну з них – в гарному блакитному платтячку з хвилястим волоссям:

– З наступного тижня, Ненсі, ти будеш жити в Оленки. Вона дуже хороша дівчинка і буде тебе любити не менше, ніж я, – сказала Ангеліна ляльці, ніжно пригорнувши її, а повернувшись до інших іграшок продовжила, – А з вами тепер буде жити моя нова лялька.

І коли вона посадила кукурудзяну ляльку на диванчик, їй здалося, що інші ляльки привітно посміхнулися їй як своїй новій подрузі.