Чому вересень так називаються

Моє життя, звісно очікувано, але для мене напрочуд непередбачувано змінилося два роки тому. Нічого страшного – просто синочок пішов до школи. А до школи постійно треба щось шукати, постійно пояснювати і роз’яснювати. Інтернет перериваю, наче екскаватор.

Сьогодні було потрібно пояснити дитині чому у осінніх місяців такі назви? Ну звісно, з жовтнем і листопадом проблем не було. Про вересень здогадалась. Але все одно вирішила погуглити. Знайшла чудовий матеріал «Місяцелік» Василя Скуратівського (1939-2005). Прочитала із задоволенням - для себе відкрила багато нового. Малий сміявся над старими назвами – було весело.

Крім пояснення назв місяців, сюди ж включила прислів’я та народні прикмети пов’язані з певними днями (часто церковними святами).

Думаю, цей матріал згодиться багатьом. Успіхів вам у навчанні.

ВЕРЕСЕНЬ

Назва першого гінця осені пов'язана з вересом — рослиною, вельми поширеною на всьому ареалі Полісся. Цей вічнозелений кущ квітує з серпня і до кінця жовтня. Але найпишніше рожево-бузкове суцвіття вкриває соснові бори, торф'яники та піщані пагорби саме у вересні.

Отже, на думку філологів, назва початкового місяця осені безпосередньо пов'язана з буйним цвітінням вересу. Це ж спостерігаємо і в інших слов'янських народів: у білорусів — «верасєнь», поляків — «вжесєнь»; в перекладі з литовської мови вересень означає «місяць вересу», в латиській — «місяць цвітіння вересу».

Сучасна назва вересня в нашому календарі закріпилася відносно недавно — на початку нинішнього (ХХ ст. – прим. ред.) століття. До цього в кожному регіоні були свої «домашні» наклички. В давньоруській мові зустрічаємо «офіційну» назву «руєн», а по-народному — «ревун». Подібні терміни і дотепер збереглися в сербів («руян») та чехів «рієн» (щоправда, останній стосується жовтня).

Паралельно з «руєном» уживалася й інша назва — «зарев». Ті й ті наклички, за твердженням мовознавців, походять од жовтого кольору (саме о цій порі починає жовтіти листя) та «руєнієм» оленів і лосів, котрі влаштовували шлюбні герці.

Книжна мова періоду Київської Русі фіксує також назву «варєснець». Дехто вважає, що його походження пов'язане з першими заморозками, які характерні для вересня. Одначе це твердження малоймовірне. Вочевидь у даному випадку мова йде також про верес.

На західноукраїнських землях відомі назви «маїк» (починають «маятися», тобто зеленіти ранні сходи озимини) і «сівень» — пора масового висівання збіжжя.

Назву вересня — «бабське (бабине) літо» — мені пощастило зафіксувати в розмовній мові на північно-західному Поліссі. (Пов’язана вона з роботою, котру жінки закінчували на полях і городах – прим. ред.) Ще одна назва вересня — «покрійний». Вона походить од свята Покрови, котре випадає на 1 жовтня за старим стилем. Під цю пору земля вже покривається листям. Адже з вересня, як мовиться в прислів'ї, листя на дереві не тримається. Проте переважна більшість європейських мов послуговуються латинською назвою «септембр», що означає «сьомий».

У Давньому Римі він і справді був сьомим. Адже річне літочислення починалося з березня. Прийнявши новий, так званий григоріанський календар, в якому новоріччя було перенесене на січень, місяценазву залишили старою, себто юліанською.

Із середини вересня відлітають у вирій птахи. Наші пращури, побачивши в небі ключ журавлів, приказували: «Із чужої сторононьки повертайтесь додомоньку!» При цьому годилося загорнути в хустину грудочку землі й тримати її до весни. Помітивши перший журавлиний ключ, що повертався з вирію, ту грудочку одразу закопували в полі чи городі. Це означало, що весна буде щедрою і буйною.

ПРИСЛІВ'Я ПРО ВЕРЕСЕНЬ

Вересень — рум'янець року.
Вересень без перевесла.
Садок у вересні, що кожух у січні.
Вересень весіллями багатий. Вересень каже: «Посієш жито на поспіх — воно вродить на посміх».
Хто цілий рік байдикує, той навіть у вересні голодує.
Вересень лінивцем буває — руки в кишені всаджає.
Вереско вхопив чересло.
Верещить вересень, що вже осінь.
Від вересня вогонь і в полі, і в хаті.
Зимній вереско зняв перевесло.
Вересень студений, але ситий.
Як вересніє, то й дощик сіє.
У вересні одна ягода і та гірка — горобина.
Серпень страву готує, а вересень подає її до столу.
У вересні хліб хоч глевкий, але м'який, нехай і ноздрюватий, аби на столі йому лежати.

НАРОДНИЙ ПРОГНОСТИК НА ВЕРЕСЕНЬ

1 вересня (Андрія Стратилата). За повір'ям, цей день має бути теплим, хоч і казали при цьому: «День жаркий, але дихає осінню». Відтак бралися до копання буряків, бо вже починало спадати листя з ліщини.

3 вересня ( Тадея). «На Тадея селянин не журився — в хаті хлібець завівся».

4 вересня (Боголіпа). Повинні з'явитися перші осінні приморозки, котрі сприяють початкові павутинольоту.
Якщо павутиння прилипає до рослин — на тепло. Мало павутиння — до сухої осені.

5 вересня (Лупи). На Гуцульщині в цей день відзначали свято вовків; крім доїння овець та корів, інших робіт,
пов'язаних з тваринництвом, намагалися не виконувати. З цього часу починає облітати листя з осик. Якщо падолист лягає горілиць — на холодну зиму, а долілиць — зима буде теплою. Пізній падолист — на суху осінь.

6 вересня (Євтихія). Дощовий день — погожа осінь і щедрий урожай наступного року.

7 вересня (Варфоломія). Закінчується врожай білих грибів і починається ранній посів озимини. Прийшов Варфоломій — жито на зиму сій. Суша на Варфоломія — гострої зими є надія.

10 вересня (Мусія). Пора завершення збирання конопель і перевезення снопів до стаєнь. Починається дубовий падолист. Якщо ж листя ще міцно тримається, то зима буде люта.

11 вересня (Усікновення, головосіки Іоанна Хрестителя). У цей день не працювали, особливо не сікли ножем чи сокирою всякий круглий овоч, котрий нагадує голову,— капусту, буряк, картоплю. їли лише пісні страви, а дехто й взагалі говів. Картоплю варили лише в мундирах, пекли гарбузи, а хліб лише відламували. Це період останніх гроз. Як чути грім, то має бути довга і тепла осінь. Поліщуки з цього дня збиралися на полювання вовків.

14 вересня (Семена, Симеона Стовпника). Початок справжньої осені, а отже, й Нового року, з прийняттям християнства на Київській Русі. Хлібороби вважали за святий обов'язок обсіятися озиминою. «Як посієш мене на Семена, — казало Семена, Симеона Стовпника жито,— то все будеш мати із мене, а як посієш по Покрові (14.10), то будеш виводити по корові». З цього дня починалося «старе бабине літо» (закінчувалося 21 вересня) і, отже, остаточно.відлітали ластівки. Як стверджує повір'я, на Семена начебто чорти «міряють міркою горобців і беруть з них данину по чверті; ті, що в мірці — лишаються їм, а котрі зверху — відпускаються на волю». Тому, мовляв, так мало їх стає біля людських жител. І дійсно, під цю пору гороб'ячих гуртів помітно меншає; очевидно, це пов'язано з міграційними процесами. На Семена ясно — осінь буде погожою і теплою. Після Семена вже дозволялося йти у свати. Проте справляти весілля починали лише через місяць — від Покрови. Цей період у народі називали «весільним переджнив'ям». Тому вересень вважається щедрим не тільки на врожай,— він уже готував багатий стіл для весільних обрядів у жовтневу пору.

18 вересня (Захарія та Лисавети). Середній строк жовтіння горобинового листя. За цим днем прогнозували, якою буде зима. Рано пожовтіло листя на горобині — рання осінь і рання та холодна зима.

19 вересня (Михайла Чудотворця). Намагалися не працювати, бо хто порушить закон, того неодмінно настигне лихо. Про це існує безліч переказів. У зв'язку з цим від Михайла починали справляти храмові свята, а отже, й варити питний мед («медовуху») і влаштовувати «кануни», тобто громадське розпродування медівки. Тому й казали: «До Михайла й толока файна».

21 вересня (Друга Пречиста, різдво Богородиці). Пасічники в цей день остаточно втеплювали на зиму бджолині вулики, а власники овець вдруге проводили стрижку. Прийшла Пречиста — на дереві чисто, а прийде Покрова — на дереві голо.

23 вересня (Минодори). Дивляться, якщо багато вродило горобини — осінь заплаче дощами, а зима — морозами. Вітер північно-західний — зима буде люта, і південно-східний — тепла.

24 вересня (Федора). Осіннє рівнодення. Початок затяжних дощів. Всякому літові приходить кінець.

26 вересня (Корнелія Сотника). Природа лаштується до зимової сплячки. Як Корнелій скаже, так зима, покаже.

27 вересня (Воздвиження, Здвиження). Вважається, що в цей день остання птиця відлітає у вирій, а гаддя ховається в листя і залізає в землю, щоб перебути зиму. Але перед тим має відбутися рада, на якій зобов'язаний відзвітуватися за свої вчинки кожен плазун. Ті, хто не порушив протягом року даної обітниці, мають право спочивати до наступного Руфа — 21 квітня, коли гаддя знову вилізає із землі; натомість такі, що вжалили людей або тварин, не мають права на спочинок, бо їх «не бере земля», а відтак нечестивців проганяють геть; це особливо небезпечне гаддя — воно кидається під колеса, нападає на людей. Тому, вірячи в таку легенду, дітям забороняли ходити до лісу, щоб не зустрітися з «шатунами», а також не провалитись у яму, де мають зимувати плазуни. Якщо хтось провалиться, то буде цілу зиму лизати з ними «гадючий камінь». Таких чи подібних легенд в народі існувало безліч. Певною мірою вони виховували в дітей любов до природи, до всього живого, що оточує нас. На Закарпатті Здвиження було останнім днем заготівлі горіхів («бо залишилися лише нечервиві») та яблук, котрі тримали на зиму. З цього дня починають відлітати дикі гуси. Свитку на Здвиження скидай, а кожух одівай. Хто не обсіявся до Чесного Хреста (так у народі називали це свято), той не варт собачого хвоста.

Матеріал підготувала Ольга Ношин