Настали зимові канікули. Ангеліна з мамою і татом знову їхали в село до бабусі. Останні дні випало дуже багато снігу, інколи здавалося, що цей снігопад ніколи не закінчиться. Але нарешті небо розчистилося, і на ньому знову з'явилося сонечко, його промені яскраво виблискували на безкінечних снігових заметах. Ангеліна дивилася у бокове вікно автомобіля, і їй інколи здавалося, що вони їдуть в тунелі: трасу постійно очищали від снігу, тому великі кучугури, як гори, лежали на обочині дороги.
- Добре, що трасу прочистили, але якщо дорога до села заметена, то як ми проїдемо? — стривожено запитала мама в тата.
- Напевно, доведеться розвернутися і поїхати додому, а зустріч з батьками відкласти на інші вихідні.
Ангеліна почала хвилюватися. Адже вона так хотіла зустрітися з бабусею і дідусем, а ще зі своєю подругою Оленкою. «Що ж робити?» — подумала вона, і, закривши очі, тихенько помолилася Ісусу: «Дорогий Ісус, допоможи, щоб дорога була розчищена і ми могли потрапити сьогодні до бабусі. Амінь». Вона була певно, що Ісус обов’язково допоможе.
Через якусь мить тато, прислухаючись, як їде машина, схвильовано заговорив:
- Що там так стукає?
Зупинивши автомобіль, тато обійшов його з усіх боків.
- Оце так, колесо пробито, потрібно замінити.
Ангеліна ніяк не могла зрозуміти, що ж це таке, коли вона тільки помолилася, пробилося колесо. Але ж Ісус ніколи не підводить!
Через декілька хвилин вони вже їхали далі. А ось і поворот на сільську дорогу. «Хоч би дорога була розчищена!» — все ще хвилювалася Ангеліна.
Яке щастя, дорога була чистою, по краях лежали великі кучугури снігу, але посередині було розчищено нешироку доріжку. «Дякую, Тобі, Ісусе!» — раділа Ангеліна. Але що це? Попереду вони побачили жовті вогники мигалок – це їхала велика машина і розчищу вала дорогу від снігу. Прямо перед ними!
- Якби ми не зупинилися, щоб замінити колесо, то побачили б заметену дорогу, розвернулися і поїхали додому, — сказав тато.
- Так ось для чого ми зупинилися, щоб замінити колесо, — для Ангеліни тепер все стало зрозуміло, і вона ще раз переконалася, що Ісус ніколи не підводить.
Поволі просуваючись за снігоочищувальною машиною, Ангеліна з мамою і татом нарешті приїхали до бабусі і дідуся. Як же їм раділи! Дідусь добре натопив пічку і в хаті було тепло-тепло, а бабуся приготувала смачні гостинці: насіння гарбуза і сушені яблучка.
Ангеліна найперше розповіла про пригоду, що сталася з ними в дорозі, потім скуштувала гостинчики, а потім вирішила піти на двір, щоб відшукати свою подругу.
Довго її шукати не довелося, Оленка вже була в їх дворі:
- Ангеліно, я побачила вашу машину і вирішила покликати тебе, вдвох буде веселіше.
- А куди ти збираєшся, в діряве відро скарбів не назбираєш, – з посмішкою запитала Ангеліна, побачивши в руках у подруги відро без дна.
- Це для снігової баби, допоможеш мені її зліпити?
- О, звичайно, ми зліпимо справжню снігову бабу?! – Ангеліна ще ніколи не ліпила снігової баби.
Залишаючи на снігу глибокі сліди, дівчатка вийшли на город. О, як тут все змінилося! Влітку все кругом було зеленим, а тепер все вкрилося блискучою білою ковдрою. Ангеліна деякий час зачаровано дивилася на дивовижний пейзаж, аж поки її не перервала подруга:
- Ну що, за роботу!
Повторюючи за Оленкою, Ангеліна спочатку зліпила чим побільшу сніжку, а потім почала котити її по снігові. Залишаючи за собою глибокий слід, куля все більше і більше росла, аж поки не стала такою великою, що її вже не можна було зрушити з місця.
- Думаю, досить, — поглянувши на величезні кулі, сказала Оленка, — а то ми не зможемо їх одна на одну поставити.
Поки Ангеліна поплескувала свою кулю по білих боках, Оленка, хукаючи на свої ручки, намагалася їх зігріти теплим подихом.
- Що з твоїми ручками, — вигукнула Ангеліна, помітивши, які стали червоні пальчики її подруги.
- То нічого, — посміхнулася Оленка, — просто трішки змерзли, зараз я їх нагрію.
- А де твої рукавички?
У відповідь дівчинка тільки зніяковіло знизала плечима.
— А знаєш що, — Ангеліна швидко стягнула свої рукавички, — на ось мої, так ти швидше нагрієш ручки.
Одягнувши Ангелінині рукавички, Оленка зачаровано дивилася на свої ручки: кожен пальчик був іншого кольору, про такі рукавички вона могла тільки мріяти.
Трошки нагрівши ручки і перепочивши, Оленка простягнула Ангеліні її чудові рукавички і весело промовила:
- Ну що ж, тепер потрібно наші кулі поставити одна на одну і ще виліпити голову.
- А як же ш ти будеш без рукавичок? Твої пальчики знову замерзнуть, — захвилювалась Ангеліна. – А знаєш що, давай я тобі дам одну рукавичку, і мені буде одна, а іншу ручку будемо гріти в кишені.
Так і зробили. Але однією ручкою було незручно працювати, тому часто неодягнена ручка приходила на допомогу. Так дівчатка поставили меншу кулю на більшу (то вдалося їм дуже нелегко), зліпили голову, з сухих гілок зробили руки. Час від часу дівчатка мінялися рукавичками, розтирали і зігрівали одна одній теплим подихом змерзлі ручки. Діряве відро, яке принесла Оленка, стало сніговій бабі замість шапки. З каштанів дівчатка зробили їй очки, з морквинки – носик, а ягідками калини виклали посмішку, навіть щічки червоні намалювали.
Заходило сонечко, і його промені зафарбували білу снігову ковдру червоними і золотими кольорами. Посеред городу стояла кароока снігова баба. Вона своєю посмішкою провела двох дівчаток, і тільки вона побачила, як Ангеліна віддала Оленці свою другу рукавичку, і як вони попрощалися. На ніч трохи похолодало, сніг рипів під ногами. Думаєте, сніговій бабі буде холодно там на городі? Зовсім ні, адже вони зігріта теплом щирої дружби.
Понравилась статья? Поделитесь:
Похожие статьи:
Християнські історії для дітей. Лісові пригоди Марійки
Християнські історії для дітей. "ВЕСЕЛІ КАНІКУЛИ"
Християнські історії для дітей. Запаслива мишка
Християнські історії для дітей
Християнські історії для дітей. "Маленький мурашка працівник"
