8 принципів виховання

Мудрий Соломон був не лише знатним керівником і суддею країни, він був також і досвідченим педагогом.  Він дає нам цінні настанови щодо навчання та виховання наших дітей, які використовуються не лише в юдейському та християнському середовищі.

Пр.22:6: «Привчай юнака до дороги його, і він, як постаріється, не уступиться з неї».

Російський переклад цього тексту починається так: «наставь юношу в начале пути его…». Мова оригіналу свідчить нам: виховай (або настанови) хлопця (по-своєму) відповідно до дороги його …… і він, як постаріється, не уступиться з неї.

Я бачу тут наступні речі для наслідування:

1.  На початку дороги… це коли? В 15 років? В 3? В 5? З народження?

Розповідають таку цікаву притчу, що до одного мудреця прийшли стурбовані батьки і запитали про те, в якому віці їм слід починати виховувати свого первенця.

 Мудрець із розумінням запитав:

-      а якого віку він у вас  зараз?

-      Та ж він народився лише тиждень тому, — з полегшенням відповіли батьки.

Мудрець серйозно відповів: нажаль ви запізнилися рівно на 9 м-ців і 7 днів…

Чому так?  Невже плід, що знаходиться в утробі матері вважається людиною і його можна виховати?

Ні для кого вже давно не секрет, що серце дитини починає битися ще в материнській утробі, набагато раніше до його появи на світ.

Можливо, слід вважати початок життя людини з першого удару його серця? Може і так, але сучасні лікарі і вчені добре знають, що плід розвивається і живе з перших хвилин зачаття. І дійсно, в різних країнах є немало суспільних організацій, які відстоюють  право на життя людини з моменту її зачаття.

Ну, на рахунок права на життя, ми, звичайно, погоджуємось, але чи дійсно необхідно виховувати цю маленьку людину, яка ще не народилася? Як це можливо зробити?

Ну, по-перше, торкнемося  основних принципів духовного виховання.

Давайте одразу слідкувати, чи підходять ці принципи навіть до ненароджених?

1. Перший із них, це безумовна любов.

У якому б віці не був наш малюк, він потребує любові і розуміння!їх потребують як дорослі, так і малі!

Господь, наш небесний Отець Сам показав нам приклад. Він є Любов і проявив Він її на хресті. Що може бути ціннішим? Таким чином Він показав, як цінує кожного з нас.

Чи не виховує нас Його любов?

Пригадайте скільки разів у Cвятому Писанні повторюється про любов Бога до людей. Більше того, Господь Сам не однократно нам повторює про це.

Лише словосполучень "Бог Любить" я змогла налічити 30 разів. Це, мабуть рівно стільки, скільки необхідно чути цих слів людині щотижня – трохи більше, ніж 4 рази на день (це в середньому, один раз від кожного з членів сім'ї). І, як не дивно, на одне менше,  я знайшла словосполучень "Люби Бога".

Висновок: окрім того, що любите своїх дітей, дайте їм це зрозуміти – говоріть, повторюйте щодня ці "чарівні слова", обіймайте, робіть знаки уваги… робіть це й по відношенню до інших членів сім'ї.

Психологи, навіть, порахували, що кожна людина потребує від 3 до 7 обіймів на день. Тож, це потрібно не лише діткам, але і нам самим! І, не думайте, що обіймати потрібно тільки дівчаток, а хлопчиків ніжністю можна розбалувати! Зовсім ні! Маленький хлопчик потребує більше ніжності і пестощів, аніж дівчинка, адже йому слід запастись такими почуттями на все доросле життя! Турбота в дитинстві виховує в  майбутньому чоловікові мужність, стійкість і відвагу.

Забагато любові не буває, але і не слід нав'язувати прояви тоді, коли їх не очікують.

Надмірна опіка буває  такою ж небезпечною, як і її недостатність. Прислуховуйтесь до потреб дитини, адже вона є особистістю із перших днів життя!

2. Другий принцип – особистий приклад вихователя і педагога.

Його знову, якнайперше, дотримується наш небесний Отець. Все, чого би Він не вимагав від Своїх дітей, Він головним чином, дотримується. Так, відпочивши після творіння землі, Господь навчає нас святкувати суботу. Очікуючи від нас самопожертви, Він Сам іде на жертву за нас.

Пс. 32:4-5: "бо щире Господнєє слово, і кожен чин Його вірний! Правду та суд Він кохає, і Господньої милості повна земля!"

Те, чого ми хочемо навчити власних дітей, ми повинні виконати самі.

"Пишу, діти, вам, бо ви пізнали Отця. Я писав вам, батьки, бо ви пізнали Того, Хто від початку. Писав я до вас, юнаки, бо міцні ви, і Слово Боже в вас пробуває, і лукавого перемогли ви". (1 Івана 2:14)

Як діти можуть пізнати Отця? Лише через батьків. Отримуючи батьківську любов, вони вчаться пізнавати любов Божу. У послуху батькам, вчаться коритися Отцеві небесному...

Зачитаю 2 речення із ранкових читань за 15 лютого:

"Для того, щоб зацікавити своїх синів та дочок Словом Божим, необхідно зацікавитись ним самим батькам...    і далі:

Закон Божий має бути знаком на наших руках і пов'язкою на чолі".

Це повеління міститься у П.З. 6:8 ...

Чи не вбачаєте ви тут вказівку на страждання Христа? Чи не наші з вами нечестиві діла залишили знак на Його святих руках? Чи не наші гріхи лежали терновим вінцем на Його чолі?

Господь не просто хоче нам щось нав'язати, Він Сам отримав знак Закону на Свої руки та чоло. І це є не формальний знак, а видимий, щоб ми пам'ятали про це усі часи.

В 1Петр.1:16 вкотре повторюється побажання Бога: "Будьте святі, Я бо святий!"

Всього фраза "Будьте святі " у Писанні вживається 8 разів. 5 із них продовжуються фразою: "бо святий Я". Чи це – не найкраща причина до послуху?  Наш небесний Отець у всьому показав нам приклад. Лише споглядаючи на Нього ми можемо жити непорочним життям. Христос довів це, будучи випробуваним в усьому, окрім гріха.

3. Третій важливий принцип – спілкування "на рівних".

Бог ніколи не звертається до нас зверхньо, як до мало що розуміючих істот. Він завжди готовий стати нам другом. Він каже і нам: "Будьте як діти". Але хто ми для Нього? Лише одне із Його численних творінь! Батьки теж  не повинні зверхньо ставитися до своїх дітей, нехтувати їхньою думкою та вибором. Навпаки, Господь стверджує: Матв.18:3 : "Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!"

Якщо ми не станемо як діти, ми можемо втратити не лише своїх дітей, але разом із ними і вічність, яку пропонує нам Господь.

Ці перші три принципи актуальні у всі часи і для будь-якого віку – як для ще ненародженого плоду, так і для, вже здавалось би, дорослих дітей.

Повторимо  їх: це – особистий приклад і спілкування "на рівних".

Що значить "спілкування на рівних"?

Це – ні в якому разі не приниження, до якого належать зловживання тілесними покараннями, розмови "на підвищених тонах", нехтування особистими особливостями. Таке спілкування основане на любові і порозумінні, або, хоча б на спробі порозумітися.

4. Молитва за дітей і разом з дітьми.

Цей принцип здається очевидним. Моліться вголос за своїх дітей ще до народження.

Навіть, якщо діти підросли, не нехтуйте спільними молитвами та сімейними Богослужіннями. Моліться, коли тяжко, моліться і дякуйте за приємні ситуації з сімейного життя. Перед важливими і відповідальними моментами обіцяйте молитися одне за одного, і не бійтесь попросити: помолись за мою проблему.

Моліться перед виходом когось із членів сім'ї з дому. Коли відправляєте дитину до школи, а чоловіка чи жінку на роботу, пообіцяйте: я буду молитись за тебе. І здійсніть обіцянку.

Якщо виник конфлікт, добре його залагодити за допомогою молитви. Навіть якщо не хочеться молитись, якщо це важко зробити, все ж таки, зробіть це разом (можна просто кількома словами)! Після спільної молитви набагато легше знайти спільну мову!

5. Сімейні богослужіння з врахуванням вікових особливостей.

Якщо у вас діти дошкільного віку, не примушуйте їх вислуховувати прочитані вами розділ за розділом із Біблії. Це викличе у них лише відразу до Слова Божого, але аж ніяк не повагу, як вам здається. Такі сімейні богослужіння за участю дітей повинні тривати до 20 хвилин, не більше! І включати 5-хвилинну зміну діяльності. Наприклад: коротка молитва – від кожного члена сім'ї по кілька слів хвали прохання і подяки. Дуже важливо, щоб дитина теж могла висловитися! Перегляньте ілюстрацію до біблійної історії, яку будете розглядати. Потім – заспівайте декілька знайомих малюкові псалмів (можна із рухами). Коротко, своїми словами розкажіть дитині біблійну історію. Уявіть і подумайте, як би ви вчинили на місці тих героїв, хто із них сподобався найбільше і чого хоче Бог нас навчити з історії.

6. Допомога та підтримка

Важливий принцип виховання: "допоможи мені зробити це самостійно ".

Як можуть поєднуватися слова "допомога" і "самостійність" у одне речення? Давайте розберемось. Як можна охарактеризувати, на вашу думку, самостійну людину? Звісно, це та, яка добре може виконати без сторонньої допомоги більшу частину необхідних для неї дій. Без допомоги… Нам часто хочеться виховати так своїх дітей, щоб вони були самостійними, а отже – незалежними і впевненими, такими, які в будь-який момент можуть самостійно навчитися будь-чому, багато що вміють і знають… Це просто чудове бажання! Але як цього досягти?

Давайте намалюємо нашу мету:

мета: дитина, яка вміє ___________

(вдягатися, робити Д/з, прибирати в своїй кімнаті, тощо)

як? якісно, легко і швидко

без сторонньої допомоги.

Навколо будь-якого шляху є дві сторони. Добре, якщо ми ідемо посередині: там менше небезпек і легше не звернути у невірний бік.

З одної сторони виникає питання: чи може дитина зробити щось сама "якісно, легко і швидко", якщо ніколи не бачила, як це робиться? Відповідь на це питання: Навряд чи!

Чи допомагає нам Господь у будь-яких проблемах? Звісно так? Коли Він це робить? Тоді, коли ми Його попросимо. Якщо наш небесний Батько не нав'язує Своєї допомоги, хоча краще знає, що нам потрібно, наскільки більше і ми не повинні нав'язувати свою думку дітям. Але в той момент, коли ми попросимо, Він із задоволенням готовий прийти на допомогу.

Матв.7:9-11:  "9. Чи ж то серед вас є людина, що подасть своєму синові каменя, коли хліба проситиме він? 10 Або коли риби проситиме, то подасть йому гадину? 11 Тож як ви, бувши злі, потрапите добрі дари своїм дітям давати, скільки ж більше Отець ваш Небесний подасть добра тим, хто проситиме в Нього!"

Переможне "Я сам!" не повинне звучати засмучено: "я залишився сам, бо ви мене покинули", але у ньому не мають бути ноток гніву, бо дитина вимагає: "ну дозвольте, нарешті мені це зробити самому. Повірте у мене, я неодмінно зможу!". Слова "я сам" повинні звучати гордо і впевнено, що нарешті, із підтримкою батьків, з їхньою вірою у мої сили, я сам зробив перший крок, зав'язав шнурівки, або написав домашнє завдання"

Дитина повинна завжди відчувати що ви поруч. Вона потребує цього відчуття, вона має бути впевнена, що може завжди до вас звернутися і знайти підтримку, а не осудження!!!

Критика і осудження відбивають бажання довіритись, відкритись, вбиває віру у власні сили.

Хто ж знає, що дійсно потрібно моїй дитині – більше батьківської уваги і підтримки, чи самостійності?

Для цього потрібен останній пункт:

7. Проведення спільного часу.

Хто інший окрім вас повинен знати ваших дітей? Для цього треба проводити багато часу разом!

Господь, як небесний Отець знає нас досконало. Давид пише: "Мого зародка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої члени та дні, що в них були вчинені, коли жодного з них не було..."  (Пс. 138:16)

Повернемося до  Пр.22:6 : "виховай (або настановИ) хлопця  (по-своєму) відповідно до дороги його …… і він, як постаріється, не уступиться з неї"

Згідно цього тексту, ми розглянули, про початок дороги. Але ховається тут ще одна істина: дитину слід навчати "відповідно до її дороги", або "по-своєму". Тобто необхідно здійснювати індивідуальний підхід! Господь дарував кожному із нас індивідуальний характер, наділив особливими здібностями, створив кожного із нас особистістю.

Ми повинні знати інтереси і схильності своїх дітей і у всьому враховувати їх.

І ще одна властивість цього вірша.

"настанови  хлопця  відповідно до дороги його, поки у нього не почне рости борода,  і він не уступиться з неї"

Іноді доводиться бачити, як батьки повчають своїх вже дорослих дітей, які мають свою сім'ю, своїх власних досить дорослих дітей. А буває таке, що батьки  за них навіть вирішують ті чи інші сімейній ситуації, дідусі

Виникає питання: де ці батьки були раніше, що бажають надолужити те, чого не змогли навчити вчасно?

І ще одне, більш важливе питання: чи зможуть вони надолужити втрачене? Чи можливо виховати після того, як почала рости борода?

У древньому Ізраілі борода була символом мудрості. Адже, чим старша людина, тим досвідченіша, мудріша… і тим довша у неї борода (ми знаємо про заборону в Біблії  підстригати бороду. Це було тільки як знак трауру).

Отже, хлопець, у якого починає рости борода стає мудрішим, починає набувати власного  життєвого досвіду і вважався повнолітнім! Це приблизно 13-14 років.

Чи можуть батьки  виховати його, або чомусь навчити? Навчити – можуть, а от виховати – нажаль… треба було раніше.

У цей період наступає період підлітків. Як вважаєте, чи легко спілкуватися із підлітками? А чому? У психіці підлітків, їх емоціях можна помітити багато конфліктів і протиріч.  Найважливішим із протиріч є те, що підліток ніби ще і не дорослий, але вже і не дитина. У нього вдосконалюються такі явища, як власна думка, воля, змінюються пріоритети, зміцнюється характер. Підліток вважає себе надто серйозним і самостійним. Але, чи бачать його таким оточуючі? Якщо ні, він намагається їм це довести. У цей період становлення, і без того нелегкий для молодої людини, батькам краще забути про настанови і повчання, а взятися за підтримку.

Виховувати слід у ранньому дитинстві, коли закладаються всі життєві основи, так би мовити, життєвий фундамент. Притча Христа про будинок на камені теж добре підходить до основ виховання. Відкрийте Господа своїм дітям у ранньому віці, і що би не трапилось потім, як би не було їм складно, як би не ламало їх життя, вони рано чи пізно, оберуть Його шлях.

Людину, у якої, так би мовити,"починає рости борода", яка досягла підліткового віку, повчаннями не виховаєш. А, роздратуванням, сварками, обуренням і гнівом нічого доброго тим більше не досягнеш.

В гніві добро не виховується! Якщо дитина розгнівала вас певним вчинком, не поспішайте її карати, не поспішайте кричати не неї. Спершу заспокойтесь!

Пригадується одна трагічна життєва історія, коли одна мама, повернувшись додому побачила, як її маленька донька вирізає ножицями малюнки із її улюбленої скатертини. "Мамо, я роблю тобі відкритку", — захоплено сказала дівчинка. Але мати настільки була розгнівана, що у запалі відштовхнула дитину так, що дівчинка дуже сильно впала. Донька до кінця днів стала інвалідом, матері довелося постійно за нею доглядати. І через багато років, коли дівчинка підросла, вона запитала у матері: "знаєш, мамо, скільки нових скатертин я б могла тобі зараз купити, якби виросла здоровою і могла працювати?"

Дуже сумна і повчальна для нас, батьків історія. Але ми не можемо засуджувати цю матір. Хіба ви самі ніколи не карали своїх дітей у гніві? Пригадайте!

То що ж тоді на рахунок покарання? Соломон казав: "Не шкодуй різки..."

Покарання  бувають різними і не обов'язково фізичними, а при цьому однаково дієвими.

Бувають покарання поганим (гнів, сварка, побої), а можуть бути покарання обмеженням хорошого.

Наприклад, заборона на улюблену гру, солодке, прогулянки, протягом певного часу, обмеження кишенькових грошей, тощо. Використання вільного часу на додаткові обов'язки (замість гуляти – прибирати  всю квартиру, або сходити за покупками,  тиждень мити посуд).

Якщо дитина маленька, серйозним покаранням для неї буде посидіти на стільчику посеред кімнати протягом 5-10 хвилин і подумати над поведінкою. Але, якщо дитина боїться самоти, ні в якому разі не виходьте з її поля зору. Майте на увазі – з дітьми до 3 років слід говорити про непослух одразу після її вчинку. Через 20-30 хвилин малюк може забути, що він натворив. Розмова буде недоцільною.

Не підвищуйте надміру тон, але дитина повинна зрозуміти, що ви засмучені її вчинком і не хочете, щоб це повторювалось. Так і скажіть їй, все що відчуваєте, тільки акцентуйте  на своїх почуттях. Це називається "я-повідомлення". Якщо ви скажете: "ти – поганий", або "ти-неслухняний", дитина може подумати, що ви її більше не любите і тому вже можна вас і не слухатись. Діти завжди із нами щирі, тому і довіряють нам, дорослим. Малюк може дійсно повірити вам: мабуть я дійсно поганий і нічого хорошого з мене не вийде. Його самооцінка знизиться. Деякий час йому не захочеться чогось досягати. Якщо такі фрази повторюватимуться, у вас великі шанси виховати невпевнену у собі, самокритичну і вразливу людину.

Коли проводите виховну бесіду, скажіть про своє ставлення щодо ситуації: "я засмучений, тим, що ти мене не слухаєш", "я розгніваний", мені не приємно, я б не хотів, щоби це повторювалось, я сподіваюсь, що наступного разу ти будеш обачнішим, слухнянішим, я вірю, що ти можеш добре подумати і т.д.

Приємніше звучить аніж: "ти — нездара", "ти як завжди мене не слухаєш", "ти  не вмієш по іншому", чи не так?

Виховна бесіда – це  дуже цінний час. Це час, коли ви ділитеся почуттями із дитиною, вчите її бути щирою із вами, довіряти вам, ставати впевненішою і слухнянішою! Будь-ласка, обдумуйте кожне слово! Це надто важливо.

Адже хотіли б ви, щоб ваша дитина завжди була із вами щирою, зізнавалась в усьому, що зробила не так? Чи краще, щоб вона все ховала у собі, була скритою і замкненою?

Повернемося до покарання. Непослух буває різним і вимагає різних стадій покарання. Я вважаю, що фізичне покарання – це остання стадія, якої часто можна уникнути. Але бувають різні ситуації, різні діти.

Отже, поговоримо про фізичне покарання.

Хто вважає, що без нього можна обійтися? Хто вважає, що дитину треба бити хоча б раз на тиждень?

Не бійтеся відповідати! Неправильних відповідей не існує!

Дійсно, є такі ситуації, в яких не обійтись і без "різки". Але, знову, нагадаю: це  лише остання стадія виховного процесу! Перша для вас, батьки – впродовж кількох секунд вам треба все обдумати, оцінити ситуацію і заспокоїтися, другий етап – для вас обох: дружня бесіда в серйозному тоні; якщо бесіда не досягла повного результату – останній етап (фізичне покарання за згодою сторін). А після цього, не забудьте обійняти дитину і пожаліти її.

Фізичне покарання ні в якому разі не повинне вам приносити радість чи полегшення! Це більше схоже на знущання. І, нагадаю, ні в якому разі, у гніві чи запалі!

Якщо ви, мудрі дорослі батьки, не можете стримати себе, чого тоді очікувати від ще не досвідчених дітей?

Наша головна задача – показати дітям Всемогутнього Бога і Його любов! Хай не дивно це звучить, але повага та послух не може бути головним завданням. Повага та послух – є наслідком любові до Бога і до нас, батьків. Наслідком Божої любові є прояв всіх доброчесть та плоди Духа, які мають бути закладені у наших дітях.

Звісно, якими б хорошими батьками ми не були, самим нам їх такими не зростити, тому щодня приносьте на руках молитви своїх любих дітей. Моліться за них і моліться разом з ними.

Християнське виховання потребує багато часу, терпіння та самовідданості, але його результати варті таких жертв.

Повірте, дитині не так важливо, у що вона одягнена, і що вона сьогодні їстиме, як розуміти те, що її люблять, що її зрозуміють і приймуть завжди. Навіть, якщо їй доведеться пройти шлях блудного сина, вона рано чи пізно повернеться додому, де знайде мир і спокій.

Любіть своїх дітей, говоріть їм про це, обіймайте їх. Будьте як діти, але при цьому, будьте для них прикладом!

Презентацію зі слайдами до цієї теми ви зможете завантажити звідси.

Понравилась статья? Поделитесь:

Похожие статьи:

Біблійний урок або проповідь на тему «Слова Христа: Ви – сіль землі»