На прилавку одного магазина жив горщик. Це був звичайний зелений емальований горщик з одним вушком (такі горщики зазвичай купують маленьким діткам). Разом з ним на полиці стояло різний кухонний посуд: каструлі, кухлики, вази, чайники — усі вони мріяли, що одного разу їх хтось забере з цього магазину, і вони нарешті зможуть виконати своє призначення.
«А яке ж моє призначення? – не раз задумувався горщик. – Можливо, в мене будуть класти їжу, чи наливати воду. Я досить міцний, можу витримати і високу температуру».
«Але найбільше мені б хотілося, — часто мріяв горщик, — щоб в мене поставили квіти. Тоді б я став прикрасою оселі. О, мої зелені боки дуже гарно гармоніювали б із свіжим листям». Він поглядав на сусідню полицю, де стояли блискучі кришталеві вази, і думав, що він не гірший за них.
І ось нарешті настав цей день! Продавець зняв горщика з полиці, якась жіночка з маленькою дівчинкою довго оглядали його, а тоді поклали в сумку. Кришталеві вази залишилися в магазині, а щасливий горщик ішов назустріч своєму призначенню.
І ось його принесли у дім, і … поставили в куток на підлогу.
«Нічого, — втішав себе горщик, — це ненадовго. Можливо, хазяйка не може ще знайти мені місця, або боїться, щоб дівчинка мене не розбила. Скоро і я буду на висоті, разом з кришталевими вазами».
Але проходив день за днем, а горщик так і стояв у кутку, а маленька дівчинка використовувала його за призначенням. Для гордого горщика це було надто великим приниженням. Всі дні для нього були однаковими, однаково похмурими і безнадійними, він навіть не смів і дивитися на полицю, де стояли кришталеві вази, йому здавалося, що вони глузують з нього. «Чому, ну чому, за що так несправедливо поступили зі мною, я заслуговую кращого ставлення?» — все ніяк не міг зрозуміти принижений горщик. Аж поки одного дня старий самовар не обірвав його сумні роздуми:
— О, горщику, я бачу, що ти тут новачок. Чому ти все такий похнюплений?
Голос самовара був досить таки дружелюбним, і горщик вирішив поділитися з ним своїм горем і своїми розбитими мріями.
— Ось так тепер з дня на день я мушу терпіти таке приниження, — закінчив він свою невеселу розповідь.
- Чому ти вважаєш це приниженням? – здивувався самовар. – Чи помітив ти, друже, скільки в цьому домі багато посуду. І кожен має своє місце і своє призначення. Каструлі, чашки, чайники, відра, — усі тут є для того, щоб допомагати людям. Так, в цьому домі є кришталеві вази, в які ставлять квіти, вони служать прикрасою в домі. Але ж є і інший посуд, є посуд святковий, а є для щоденного вжитку. Але кожен, хто виконує своє призначення, важливий у цьому домі. Ну що ж, твоє призначення – слугувати маленьким дітям, але ж воно ніяк не принижує тебе. Тому підбадьорся, не варто сумувати, адже ти виконуєш свою місію, своє призначення. І хто-зна, можливо, колись і в тобі зацвітуть квіти.
З того дня усе для горщика перемінилося. Він щиро радів, коли до нього підходили дітки, адже він виконував своє призначення. Він дивився на кришталеві вази, і думав, що він не гірший за них, просто в нього інше призначення.
Минали роки. Виросли діти. А горщик все стояв у кутку, тільки тепер його, здається, ніхто не помічав. Він старався не сумувати, він вірив, що він ще потрібний у цьому домі. Аж поки одного дня господиня зупинилася біля нього.
«О, щастя, — подумав горщик, — нарешті мене помітили!» Жінка взяла горщик в руки і винесла з кімнати, через якусь мить він опинився в новому місці, під відкритим небом.
- Де я? – боязко оглядаючись навкруги тихо запитав горщик.
- На купі металобрухту, — почув він знайомий голос.
- О, самоваре, як добре, що я зустрів тебе. І що тепер з нами буде?
- Тепер наша дорога – на переробку, — тихо відповів самовар.
- І що це означає? – перелякався горщик.
- Це означає, що нас тепер перероблять і зроблять, на приклад, автомобіль…
- Або відро, — хіхікнула іржава тертка.
Горщик усе зрозумів. Він опинився серед непотрібних уже речей. Його просто викинули на вулицю, от і все. Немає нічого гіршого, ніж знати, що ти вже нікому не потрібний.
Проходив день за днем, горщик так і лежав під відкритим небом, а воно то поливало його дощами, то засипало холодним снігом.
Настала весна, розстав сніг, засяяло сонечко, здавалося, є чому радіти. Та в бідного горщика з’явилась щу одна прикрість: там, де була відбита емаль, від дощу і снігу в ньому зробилась дірка.
«Яка тепер різниця, скільки в мені дірок, — сумно зітхнув горщик, — все одно я вже не що інше, як сміття».
Та одного дня молода дівчина (саме та, яка тоді прийшла з мамою в магазин) проходила по подвір’ю, вона помітила горщика, що лежав серед іншого сміття, і взяла його в руки, погладила пальцем дірку…
«О, я вже недостойний лежати навіть серед металобрухту, зараз вона пожбурить мене ще далі, прощавай, друже самоваре!» — в розпачі подумав горщик.
Та дівчина не викинула його, а помила під краном, а потім насипала в нього землі.
«Навіщо вона це робить», — дивувався горщик.
Та коли господиня посадила в землю саджанець, горщик усе зрозумів.
«О, я тепер став горщиком для квітів! – зрадів він. – Так, і моя дірка дуже тут доречна, вона буде служити тому, щоб сходила зайва вода».
З того дня горщик жив уже не ради себе, а ради тієї маленької рослинки, яка росла в ньому. Він більше, як хто інший, радів теплому весняному сонечкові, адже завдяки йому листочки у вазончика ставали ще зеленішими і яскравішими. А одного разу серед листочків з’явилися маленькі пуп’янки, а потім зацвіли яскраво-червоні квіти. І вазона в горщику занесли до хати, поставили на столі – він став прикрасою оселі. Яскраві квіти веселили око кожному, хто заходив у кімнату, але здавалося, що і горщик від радості зацвів як ті квіти.
Понравилась статья? Поделитесь:
Похожие статьи:
Християнські історії для дітей. Запаслива мишка
Християнські історії для дітей. "Cнігова баба"
Християнські історії для дітей
Християнські історії для дітей. Лісові пригоди Марійки
Християнські історії для дітей. "Маленький мурашка працівник"
