Християнські історії для дітей. "Надійний друг"
Михайлик і Аркадій були друзями, скільки вони себе пам’ятають. В той нелегкий час, коли по Україні проходила Велика Вітчизняна Війна, Михайлику було лише 7 років, а Аркадій був за нього на 3 роки старшим, але вони вже були опорою і підтримкою для своїх мам, адже тата Михайлика забрали на війну, а тато його друга помер, коли він був ще зовсім маленьким. Тому в них не було часу на дитячі пустощі, на їх відповідальності були їхні корівки, кожного дня вони вставали ще до сходу сонця, щоб вести їх на пасовище.
— Йди, йди, — Михайлик тоненьким прутиком підганяє свою корівку, що мляво ступає дорогою.
А ось і його друг, не спізняється, вже виводить і свою корівку з двору. Разом вони і ішли на пасовище. Ранкова прохолода і веселі розмови геть розвіяли сон. Коли вони прийшли на пасовище, з-за далекого горизонту вже сходило сонечко, і в його перших променях казково виблискували краплинки роси на молодій траві.
Поки корівки «снідали», хлопці, щоб якось зігрітися, почали бігати наввипередки, збиваючи голими ніжками холодну росу, а потім, збудувавши із жерстяних банок високу вежу, по-черзі намагалися збити її палицями.
До полудня сонечко вже добре розігріло землю. Корівки, наївшись трави, дрімали, а хлопці, заховавшись у халабуді, яку вони збудували із гілок та листя, ділилися своїми секретами і мріями на майбутнє. Раптом вони десь здалеку почули гуркіт. Звуки наближалися. Висунувши голови зі своєї схованки, хлопці побачили в небі літак-кукурузник, по знакам на крилах вони зрозуміли, що це літак радянської армії. Відразу вони вилізли зі своєї схованки, і біжучи по полю за літаком, махали йому руками.
— Передайте привіт моєму та-атові, скажіть, що ми з мамою його чекаємо-о! – з усієї сили кричав Михайлик, та гуркіт був такий, що його не почув навіть друг, який стояв поруч.
Ввечері зморені хлопці вели своїх корівок додому. Сонечко хилилось до заходу, і поки спало сонечко, могли відпочити і вони.
Через деякий час сім'ї хлопчаків разом з іншими односельчанами для безпеки були відселені в сусіднє село. Хлопці вже були вільні від пасіння корів і, щоб якось допомогти своїм мамам, вирішили піти на болото, де гніздилися дикі качки, щоб пошукати яйця. Одного разу їм справді поталанило, і серед очерету вони знайшли качине гніздо з великими сірими яйцями. Окрилені своєю знахідкою вони вирішили йти далі. Так сміливці дійшли до середини болота, де як розказували люди, була прірва і, хто потрапляв туди, вже не міг вибратися назад. Деякий час хлопці стояли, вагаючись, що їм робити: чи обійти небезпечне місце, чи відважитись пройти прямим шляхом, перескакуючи через порослі травою купини, на інший бік болота. Сміливий Аркадій розхитався всім тілом і перескочив через трясовину на велику купину. Він мало не впав, але схопився руками за гілки невеличкого деревця, яке росло поруч, і вже за мить твердо стояв на ногах. Михайлик поспішив за своїм товаришем, але він був меншим і легшим за Аркадія, не розрахувавши сили, він не доскочив до мети і впав у трясовину. Підступне болото почало все більше засмоктувати його. Та його вірний друг не розгубився, тримаючись однією рукою за гілки деревця, він іншу руку простягнув товаришеві, міцно схопив його і витягнув на тверде місце. Опинившись в безпеці, Михайлик міцно обняв свого рятівника, і деякий час він так і стояв, не в змозі ворухнутися. Перелякані хлопці обережно залишили болото, і більше туди не ходили.
Через деякий час хлопці повернулися у рідне село. Тато Михайлика повернувся із фронту і вони поїхали на Донбас, де була для нього робота. Сім’я Аркадія також виїхала із села. Після того вони і не бачилися. Хлопці повиростали, здобули професії, утворили свої сімї, але нічого не знали один про одного. Та в Михайловому серці завжди жила вдячність другові, який врятував йому життя.
І Михайло Олександрович, вже дорослий і шанований чоловік, вирішив відшукати свого друга дитинства і ще раз подякувати йому. Він повернувся у рідне село, розпитував родичів і знайомих Аркадія. З великими труднощами йому вдалося знайти адресу свого друга, адже він виїхав за сотні тисяч кілометрів у далеку республіку на Півночі Росії. Не втрачаючи часу, Михайло відправився у далеку подорож до свого друга. Була зима, літаки погано літали, тому йому довелося добиратися четверо суток до свого товариша дитинства. І ось нарешті тремтячими від хвилювання пальцями він натиснув на дзвінок біля дверей домівки Аркадія. За хвилину в дверях з’явився він, сивочолий чоловік, на обличчі якого світилася така знайома дитяча посмішка. Деякий час вони стояли на проти один одного, вдивляючись в такі знайомі і водночас незнайомі обличчя, а потім з радісними вигуками кинулися в обійми. А потім була святкова вечеря і розмови до самої ночі, адже було про що поговорити друзям, які так давно не бачилися.
Дорогий друже! А ти знаєш, що і ми маємо такого надійного Друга, Який спас нас від смерті, витягнувши з болота гріха, звідки ми самі б ніколи не вибралися? І якщо в нашому серці живе вдячність Йому, то пройде ще трохи часу, і ми також зможемо зустрітися зі своїм Спасителем і обійняти Його, коли Він прийде за нами.
Понравилась статья? Поделитесь:
Похожие статьи:
Християнські історії для дітей. "Маленький мурашка працівник"
Християнські історії для дітей. Запаслива мишка
Християнські історії для дітей
Нет комментариев. Ваш будет первым!
