Напевно, немає на землі місця більш загадкового і чарівного, як горище бабусиного будинку. Місця, куди нам, дітям, не дозволялося самим ходити, і куди потрапити було трохи страшно, але так кортіло. Здавалося, що це місце, де зупинявся час. Там стільки всього цікавого! В старовинній скрині складений одяг, який сама виготовила і вишила наша бабуся ще, напевно, коли вона була молода. Кольоровими стрічками пов’язані пожовклі листи і різноманітні листівки, зошити зі спогадами минулих років. На горищі можна було знайти так багато непотрібних дорослим і таких цікавих нам, дітям, речей. Влітку там було надзвичайно гаряче, тому це було чудове місце для сушіння різноманітного насіння і трав. Підвішені до мотузки пучки лікарських рослин наповнювали все горище неймовірним ароматом, додаючи цим самим йому ще більшої привабливості.
І ось одного разу ми з бабусею знову були на горищі – виносили сушитися горіхи. Бабуся несла відерце, а я з острахом піднімалася за нею по драбині, намагаючись не дивитися вниз, щоб не оступитися. На горищі вже не було так гаряче, як влітку, через невеличкі вікна потрапляло світло, але його було не достатньо, щоб освітити всі темні кутки, в яких ховалися різні цікавості.
Поки я зачаровано розглядала все навкруги, бабуся розстелила на підлозі старий одяг і висипала горіхи, а я допомогла їй розкласти їх так, щоб вони добре просушилися. Я б не запам’ятала так добре саме цей похід на горище, якби не те, що сталося пізніше.
Настала осінь. Урожай з городів було зібрано і, звичайно, дещо занесено на горище. Ми знову приїхали до бабусі. Міркуючи, чим ще мене пригостити, бабуся згадала про горіхи, які ми разом з нею зібрали. І знову ми разом з бабусею відправилися на горище. На вулиці йшов дощ, великі краплі голосно барабанили по даху, і здавалося, що з неба падає не вода, а невеличкі горішки. Коли під нашими ногами скрипнула підлога, ми помітили, як щось маленьке швидко шмигнуло від ящичка і заховалося в шпаринку. Я скрикнула.
— Це мишка, — заспокоїла мене бабуся, — треба нам завести котика.
Ми підійшли до того місця, де був розкладений старий одяг. Та дивно, там не було жодного горішка!
— Хто ж поцупив горішки? – здивувалась бабуся. – Ще минулого тижня вони були тут. Хто ж тут побував?
Обережно ступаючи, ми підійшли до того невеличкого картонного ящичка, від якого вибігла мишка. І диво! В ньому було повно горіхів!
Достойний наслідування приклад маленької, але такої завзятої і працьовитої мишки, яка, запасаючись на зиму, зібрала піввідра горішків «собі» в ящик. Я ще досі не можу зрозуміти, як їй вдалося це зробити і скільки часу довелося працювати. Згодом я ще знайшла горішки, перенесені, напевно, тією ж мишкою, у своїх стареньких черевичках, залишених в бабусі.
Понравилась статья? Поделитесь:
Похожие статьи:
Християнські історії для дітей. "ВЕСЕЛІ КАНІКУЛИ"
Християнські історії для дітей. "Cнігова баба"
Християнські історії для дітей. "Маленький мурашка працівник"
Християнські історії для дітей. "Мрії збуваються"
Християнські історії для дітей
